Поезія в наукових збірниках!

Де ще ви бачили, щоб збірники тез чи наукових праць починалися з поезії? Тільки в Університеті "Україна"!:) Моїми віршами 3 роки підряд (2011-2013 р.р.) починалися збірники тез доповідей Всеукраїнської наукової конференції студентів і молодих вчених "Молодь: освіта, наука, духовність". Всі вірші починаються з 3 сторінки.:)

2011

Я не сама Я в цьому світі зовсім не сама, Зі мною поруч з рання й до темна Три подруги – Надія, Віра і Любов, Мене зігріє їхніх душ тепло. Я вірю в долю, щастя і у себе, Допоки ясне сонце сяє в небі, Допоки будуть море і земля, Без Віри вже не зможу жити я. Коли, здавалося б, розбиті усі мрії, Мене рятує знов сестра – Надія. Показує дорогу в майбуття, Крізь терни повертає до життя. Крізь бурі та розлючені моря Любов у серці сяє, мов зоря, Що світить в небі з ночі до світання – Моя Любов це мрії, сподівання. Я буду в цьому світі не сама, Бо ви зі мною зрання й до темна. Мене вже гріє ваших душ тепло, Три подруги – Надія, Віра і Любов.

Ми інші Ми не такі як всі, ми трохи інші Коли нам важко – ми складаєм вірші І просим вас, не треба нас жаліти, Нас просто треба серцем зрозуміти. Повірте в нас, повірте в наші сили, Щоб в себе ми повірити зуміли, Щоб ожила в серцях у нас надія, Щоб у душі світився вогник мрії. Коли в серцях є віра, все ми можемо Хвороби злі напасті переможемо Бар’єрів треба лиш не будувати І просто жити нам не заважати. Ви нас каліками усіх не називайте За наші успіхи всім серцем  вболівайте, Біда тоді до нас доріженьку забуде Любов і злагода у душах вічно буде. Ми просим вас, не треба нас жаліти Нас просто треба серцем зрозуміти, Від вас усіх не кращі ми й не гірші Ми не такі як ви, ми просто інші.

ЖИВИ Якщо хочеш почути пісню – співай! Якщо хочеш почути слово – кажи! Якщо хочеш пізнати небо – літай! Якщо хочеш відчути вітер – біжи! Якщо хочеш ти любові – то люби! Якщо хочеш радості – то смійся! Щоб повірили у тебе – вір собі! Якщо страху ти не хочеш – то не бійся! Якщо хочеш миру – не воюй! Якщо серцю тяжко – не здавайся! Щоб не сталося – живи, працюй, Сонцю, небу, людям усміхайся!!!

2012

МІЙ ШЛЯХ Я вибираю дорогу свою, Я обираю свій шлях. Всюди шукаю я долю свою, Що ходить десь по світах. Я зазираю в майбутнє своє, В ньому я долю шукаю. Спогади линуть в минуле моє, В серці сліди залишають. Спогади знову привіт мені шлють, Яскравими снами чарують. А я сміливо в майбутнє дивлюсь, Далі за щастям крокую. Сонечко шлях осяває мені, Я свою долю шукаю. Доля моя сяє десь в далині, Але її я впізнаю! Доля моя виглядає мене, Та я її відшукаю! Буде щасливим майбутнє моє! Буду щаслива! Я знаю!

Народження мрії Очі сяють, серце співа – Народилася мрія нова. Народилася і розквітає, Понад усе здійснитись бажає. Мрія людині душу зігріє, І свою мрію людина леліє. Крізь перешкоди людина іде, Її до мети мрія веде. Ніщо не зупинить. Ні горе, ні страх. Крізь сльози до щастя стелиться шлях. Хай очі сяють, а серце співа, Бо народилася мрія нова!

Розум і серце Розум і серце – дві суперечності В тілі одному живуть. Розум і серце – дві протилежності Вік суперечки ведуть. Розум говорить: – Без мене – ніяк! Я – на сторожі достатку! Людство загинуло б, якби не я! Шлях я стелю до багатства! Серце ж промовило: – Так воно. Так. Але й без мене не можна! Розум не може кохати отак, Як тільки серце спроможне. Розум не пише віршів та поем, Розум картин не малює! Розум серденька дівочого щем Ніколи в житті не відчує! Тільки у серці звичайна роса Сяє, мов ті самоцвіти. Завжди у серці панує краса. Серед зими – цвітуть квіти! Кожен із них все доводить своє, Тільки от, правда – одна! Серце без розуму  не проживе, Наче авто без гальма. Розум без серця теж жити не зможе, Наче без вітру – вітрила! Розум без серця творити не може. – Серце для розуму – крила! Серце і розум – біле і чорне, Разом – гармонія світу. Розум – це дерева листя і крони, Серце – тендітнії квіти.

2013

Моїй Україні Моя Україно, що сталось з тобою? Чому не радієш ти сонцю зі мною? Чому не стрічаєш світанки весняні? А очі неначе застигли в благанні. Багато терпіла моя Україна, Та все ж ти довірлива, наче дитина І позичок просиш в багатих сусідів Терплячи покірно злиденнії біди. Та все ж таки вірю, ти зможеш піднятись! У злагоді, щасті цвісти і сміятись, Смілива і горда, співуча й вродлива Під сонячним небом – моя Україна.

Вірші Вони літають тихо й непомітно І падають нечутно на папір. Буває, усміхаються привітно, А інколи вони, як дикий звір. Рядки і рими, наче павутиння, Що обплітає з голови до ніг, А скільки ж треба нам того терпіння. Щоб вони знов прийшли на наш поріг. А потім вони крапелькам подібно Лягають на газетні сторінки, А що ж іще поетові потрібно? Коли народ чита його думки. Вони нам усміхаються привітно Нудьга відходить, наче дикий звір, Летять вони тихенько й непомітно І падають нечутно на папір.

ПІСНЯ Пісня у серці моїм виграє, Душу мою огортає. Пісня людині крила дає, В хмарах веселкою сяє. Пісня лунає – і ніжно бринить В серці забута струна. Пісня лунає – здається, на мить Душа про біль забува. Пісня зі мною іде по життю, Сяє промінчиком щастя. Коли я гітару у руки беру – Всі відступають напасті. Пісня – це Віра, Надія моя Серед журби і тривоги. Пісня для мене неначе маяк, Що сяє крізь ніч і крізь морок. Пісня лунає – нічого не жаль, Ніщо мене не хвилює. Сяє, як сонце, співоча душа – Пісня їй крила дарує!

ЧОМУ? Ми не можемо прожити без любові Знають люди всі про це з колиски, Так чому ж зневіру, біль і сльози Зазнають даремно наші близькі? Що нам заважає просто жити? І радіти кожній новій днині? Чом вдається легко так розбити Те, що вже не склеїть, не змінити? Нащо, на догоду злій гордині Мир і спокій на вівтар приносим? Губимо одвічні ці святині, Ну а потім – в Бога щастя просим. Треба нам самим себе змінити Викинути з серця думи злі, Злагоду у душах відродити Жити в мирі, щасті і добрі.