суботу, 18 січня 2014 р.

Горлиця, № 1

Наприкінці 2013 року в Університеті "Україна вийшов друком перший номер альманаху літературної студії "Горлиця".


Анотація
  До альманаха увійшли твори студентів і випускників Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», учасників літературної студії «Горлиця», аматорів мистецтва слова. Мета діяльності творчого угруповання  – підвищення рівня літературної майстерності всіх, кого вабить художнє слово, розвиток творчих здібностей молоді, яка прагне примножувати Красу на Землі засобами красного письменства.

Море, що зветься Життя 

Я поринаю в життєве це море,
Безстрашно у ньому пливу.
Манять мене ці безмежні простори
Світу, в якому живу.
Світ, у якому є усмішка друга,
Світ, у якому є місце для зла,
Де вистачає і болю, і туги,
Де так багато людського тепла!
Світ, що наповнений щастям і горем,
Зваблює до забуття.
Не потону я в безмежних просторах
Моря, що зветься Життя.


Боротьба

Чи можна обійтись без боротьби?
Без того, щоб чогось та досягати?
Чи можна враз забути назавжди,
Як солодко воно – перемагати?!

Чи можна ж обійтися без мети,
Яка веде життєвими шляхами,
Чи краще вже по течії пливти
І жити лише спогадами й снами…

Та квітка не розквітне у болоті,
Лежачий камінь води оминають,
Тому, не просто жити, а боротись
За торжество добра, всіх заклинаю!


Попелюшка

Попелюшкою бути – не вмію,
А на відьму скидатись – не хочу!
Чи відчуєш, про що я мрію,
Про що серце моє шепоче?
Чи побачиш мене – справжню,
Що не граю ніякої ролі,
Чи впізнаєш ти, що насправді
Нам судилось у нашій долі…
Все навколо весні радіє,
Душа лине у даль небесну…
Попелюшкою стати – не вмію.
Чи пробачиш мені – принцесу?!


Літо

Літо співає яскравими барвами:
Небо мережане білими хмарами,
Квіти, неначе коштовності, сяють,
«Літо цвіте!» − нам вони сповіщають.
Трави зеленим шатром розстелились…
Літо неначе навік залишилось,
Та осінь холодні вітри посилає,
Тільки мене її тінь не лякає!
Навколо мене літо буяє,
Птахи про літо й природу співають,
Небо прикрашене сонцем і хмарами,
Рідна земля сяє літніми барвами.



Море

Море.
Зустрічає мене
Його краса
Неозора.
Знову хвиля пливе,
Солона роса
Самоцвітом
Паде на пісок
І розтане у нім.
Дивні квіти.
У полоні думок,
Я дивлюся на них
І чекаю,
Коли хвиля-перлина
Впаде на пісок,
І збираю
Я намисто предивне
Зі своїх думок,
Знову – море...


Прийшла весна
Прийшла весна,
Сади вже розквітають.
Прийшла весна –
І солов’ї співають.
Небес блакить
Покровом розіслалась.
Ця дивна мить
В душі моїй зосталась.
А дні ідуть
І сяють самоцвітом
Сади цвітуть,
Як молоком облиті.
Душа цвіте!
Цвіте усе навколо!
Весна іде!
Травнево! Світанково!


Хорошій музиці
(сонет)

Вона живе на небі й на землі,
Вона цвіте в трояндах і волошках.
Вона – неначе фея чи ворожка.
Це музика. Вона в тобі. В мені.

В її душі завжди цвіте весна.
Вона дарує всім тепло любові,
Вона чарує, наче вперше, знову.
Пала, неначе зіронька ясна.

Вона цінніша будь-яких скарбів,
Коли вона з усіх усюд лунає,
Тоді так хороше усім: тобі й мені.

О, музико! Ти грієш мені душу!
І, от, тепер я всім сказати мушу:
Звучить хороша музика – душа літає.


Лесі Українці

Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.

Немає коментарів:

Дописати коментар