Діалоги про кохання

      Книгу випущено у 2007 році. Вона – результат співпраці авторів з інвалідністю та ВГО «Народна академія творчості інвалідів». Я познайомилася з цією організацією заочно і вирішила надіслати їм вірші. На презентації збірки (травень чи червень 2007 року) я познайомилася з багатьма авторами творів зі збірки. Вірші подаються в редакції укладачів збірки.

*** Якщо хочеш відчути вітер – біжи! Якщо хочеш ти любові – то люби! Якщо хочеш радості – то смійся! Щоб повірили у тебе – вір собі! Якщо страху ти не хочеш – то не бійся! Якщо хочеш миру – не воюй! Якщо серцю тяжко – не здавайся! Щоб не сталося – живи, працюй, Сонцю, небу, людям усміхайся!!!	*** Я скоро повертаюся додому В омріяний, далекий рідний край, Там навесні, повірте, справжній рай Весна цвіте в промінні золотому. Цвітуть там запашні, яскраві квіти, Багато щастя, радості й тепла, Там можна сонцю і теплу радіти Нема там горя, відчаю і зла. Я скоро вже повернуся додому, Мене моя домівка привітай, Дорогу, сонечку, мені ти осіяй, Скупай мене в промінні золоту
ДИСКОТЕКА Вирує дискотека гучно в залі, Весняний вечір крила розгорнув, А під стіною сірою – печально Сидить моя подруга на візку. На тім візку потрібнім і проклятім, Що завжди в неї буде замість ніг Дивилась сумно, як танцюють пари, Ховаючи в очах краплинки сліз. Та раптом, стихла музика нестримна І залунав чарівний тихий вальс Й почула голос чоловічий сильний: - На танець запросити можна Вас? Красивий хлопець з посмішкою принца Її за руку ніжно й міцно взяв, Не заперечити не встигла, не злякаться, А він її посеред залу вже кружляв. І лиш для них лунає музика чарівна Вони кружляють, ніби птахи в небесах І поряд з ним вона немов царівна Танцює з посмішкою, з щастям у очах. А ми дивилися на них і милувались І з радістю печаль єдналася в серцях І ми усі чомусь не помічали, Що принц з принцесою – обоє НА ВІЗКАХ.	*** Ми не можемо прожити без любові Знають люди всі про це з колиски, Так чому ж зневіру, біль і сльози Зазнають даремно наші близькі? Що нам заважає просто жити? І радіти кожній новій днині? Чом вдається легко так розбити Те, що вже не склеїть, не змінити? Нащо, на догоду злій гордині Мир і спокій на вівтар приносим? Губимо одвічні ці святині, Ну а потім – в Бога щастя просим. Треба нам самим себе змінити Викинути з серця думи злі, Злагоду у душах відродити Жити в мирі, щасті і добрі.
Два метелики Маленький метелик, Барвистий метелик Літав над лугами. Він горя не знає, Він жваво літає У небі над нами. А другий метелик, - Нещасний метелик Сидить незворушно. Він хоче літати До неба дістати, Та доля бездушна. Доля зле насміялась, Йому лиш зосталось Мріяти – вірити: Що він буде літати, Що він зможе дістати До сонця і квітів.	Балада про кохання Там, де пісні свої сонцю й вітрам Хвиля морська шепотіла, Там, серед радості, щастя й добра Дівчина хлопця зустріла. Був він вродливий, високий, стрункий. Швидкий і веселий мов вітер Хлоп’ячого погляду промінь п’янкий Запав їй у серце навіки. Здавалось ніхто і ніколи в житті Не бачив такого кохання, Що завжди в серцях у них буде цвісти Кохання це, перше й останнє. Зустрічались вони, і її на руках Він легко кружляв, мов пір’їнку І разом вони, ніби в сонячних снах Проводили кожну хвилинку. Купалися часто ходили вони До теплого, синього моря Здавалось, вони ще ніколи в житті Не знали ні болю, ні горя. Тихо море гойдається, сонце пече Він іде до ласкавої хвилі Спираючись важко на ніжне плече Дівоче. Тендітне і сильне. І люди вдивляючись в пару таку Зітхаючи кажуть: - Нещасний… Бо муляє очі протез на піску, Що хлопець поклав, з ноги знявши. Але не звертають уваги вони На погляди і на зітхання, Бо в їхніх серцях квітне радість весни Горить невмируще кохання.