Вірші з книги "Крила для злету"

    Книга вийшла друком у 2011 році у видавництві "Університет "Україна". Редактор - Заслужений журналіст України, член Спілки журналістів України, викладач Університету "Україна", професор Василь Васильович Губарець.

Сонце в душі  Сяє сонце у серці моїм, Сяє вдень і вночі безупинно. І душа моя лине за ним, До кохання зорі вона лине. А навколо вирує життя, Виграє усіма кольорами. День новий вирина з небуття, Щоб світанком зоріти над нами. Знову за сонцем до щастя іду, Світлу надію з собою веду. Доленька сяє мені вдалині Кличе-зове наяву  і вві сні. Я милуюсь красою весни, В літні зорі ночами вдивляюсь. Наче фільми дивлюся я сни, І у мріях п’янких прокидаюсь. За вікном час невпинно спішить, Осінь змінює літо і весну. Сяє сонце у мене в душі, І це сяйво ніколи не щезне! Що б там не сталося, вірю в красу! Світлу надію у серці несу. Моя мрія чекає мене в далині, Моє сонце в душі сяє людям і мені.	Моя зоря У небі сяють тисячі зірок, Десь там, десь там горить моя зоря Здавалося б, до неї тільки крок, Та поміж нами – гори і моря.  Між нами – холод, мряка і дощі, Така тривожна осені печаль, Та не згасаєш ти в моїй душі, Мене ведеш ти за собою в даль.  Яскрава зоре! Тільки не згасай! Світи мені у щасті і в журбі, Ніколи ти мене не покидай, А я зостанусь вірною тобі.  У небі сяють тисячі зірок, Вже поміж них неначебто стою… Йду до своєї я за кроком крок, Шукаю щастя зіроньку свою.
Я не сама Я в цьому світі зовсім не одна, Зі мною поруч з рання й до темна Надія, Віра і палка Любов, Що зігрівають душу знов і знов… Я вірю в долю, щастя і у себе Допоки ясне сонце сяє в небі, Допоки радістю заквітчана земля, А матері всміхається маля. Коли, здавалося б, розбиті усі мрії, Мене рятує знов сестра – Надія. Показує дорогу в майбуття, Крізь терни повертає до життя. Крізь бурі та розлючені моря Любов у серці сяє, мов зоря, Що світить в небі з ночі до світання Моя Любов – це мрії, сподівання. Я буду в цьому світі не сама, Бо ви зі мною зрання й до темна. Мене вже гріє ваших душ тепло, Три подруги – Надія, Віра і Любов.	Посмішка  Літні зорі, наче мрії Сяють вдалині, Літнє сонце душу гріє, Посміхнись мені.  Квіти в полі розквітають, Наче у раю – Вони радо привітають Посмішку твою. Хоч навколо грози й грози, – Не питай чому, Не зважай, що день, як  сльози, Посміхнись йому.  Літні зорі знову сяють В синій далині І вони нам промовляють: «Посміхнись мені!»
Люблю життя Люблю життя у щастя дні погожі, У дні тривоги, суму і жалю Й тоді, коли, здається, жить не можу, Я щиро кожну мить його люблю. Один лиш раз живу у цьому світі Світись завжди життя таким, як є. Спасибі ж Богу за всі дні прожиті, Люблю життя… Люблю життя своє.	Якщо хочеш…  Якщо хочеш почути пісню – співай! Якщо хочеш торкнутись слова – кажи! Якщо хочеш пізнати небо – літай! Якщо хочеш відчути вітер – біжи! Якщо прагнеш любові, друже, люби! Якщо радості хочеш – то смійся! Якщо зможеш зробити добро – зроби! І ніколи нікого не бійся! Якщо хочеш почути правду – почуй! Якщо й важко бува – не здавайся! Що б не сталось – живи і працюй, Сонцю, небу та людям всміхайся!!!
Не вірю! Ти мовиш знов: кохання – сон, Що тане у повітрі, Що це, мовляв, страшний полон, А я тобі не вірю! Не віриш у слова прості, Мене не помічаєш, Проводиш ночі в самоті І щастя не шукаєш. Не можу жити без мети, Коли усе радіє, Не хочу бути так, як ти – Вік жити в безнадії! Скажи мені, що я тобі Потрібна, як повітря. Що я найкраща на землі І я тобі повірю!	Вись  Місто живе, ніби вулик бджолиний, Всі поспішають кудись. Навіть будинок росте і лине Поверх за поверхом – ввись. В небі над містом хмари витають, Цвітуть сади молоді. Вранці привітно люди вітають Сонячний день, як завжди. Житиме місто і люди в ньому Будуть спішити кудись… Щастям і світлістю не одному Буде здаватися вись.